Найдивніші тварини
на Землі
Важко повірити,
але поряд із нами на нашій планеті живуть тварини, які здатні здивувати будь
кого своєю зовнішністю. Навіть важко уявити на що здатна природа. Представляємо
вашій увазі найдивніших тварин на планеті Земля за версією сайту Life in the
Fast Lane. Дивіться і дивуйтеся!
Ай-ай, або мадагаскарська руконіжка (Daubentonia
madagascariensis) — найбільший представник нічних приматів. Єдиний вид з родини
рукокрилих приматів. Одна з найрідкісніших тварин планети (на 2005 р. —
декілька десятків особин, занесений в Червону книгу). Має буре забарвлення в
білу цятку і великий пухнастий хвіст. Порівняно недавно виявлений на півночі
Мадагаскару.
Риба-крапля (Psychrolutes
marcidus) - мешкає у водах біля берегів Австралії і Тасманії. Про цю
унікальну тварину мало що відомо, оскільки мешкає вона на глибині від 600 до
1200 м, де вже досить високий тиск, дуже холодно і темно. Зовні тіло
риби-краплі нагадує желеподібну масу. При відсутності м'язової тканини, воно
ідеально пристосоване до такої глибини. Очі, великий ніс - в чомусь схожий на
людський. Тіло риби, оскільки воно достатньо легке, дозволяє їй плавати
набагато вище за морське дно, не витрачаючи при цьому енергії на плавання, але,
не дивлячись на це, вона тримається недалеко від дна. Що ж до харчування, то в
цьому риба-крапля теж не докладає особливих зусиль, вона харчується всім, що
трапляється перед нею на шляху або відразу попаде до неї в рот (планктон
наприклад), складно уявити, що така істота була б здатна ще й полювати. На
даний час ще погано вивчені її звички і поведінка, але прогрес не стоїть на
місці, а цікавість не дрімає, тому, мабуть, незабаром ми дізнаємося більше про
це дивне створіння.
Тамарин (Saguinus),
широконоса мавпа родини ігрункових. 10 видів, багато в Червоній книзі
МСОП. Довжина тіла 18-31 см, хвоста 21-44 см. Різні види розрізняються
забарвленням і інтенсивністю волосяного покриву. Одні види безволосі і чорні,
тім'я густо покрите волоссям, у інших видів тулуб, тім'я, щоки і скроні з
довгим волоссям. Деякі види мають вуса і білу область довкола рота (наприклад,
імператорський тамарин, який і зображений на фото). Забарвлення м'якого густого
волосся найрізноманітніше: біле, чорне, жовто-буре та ін. Передня і задня
частини тіла зазвичай забарвлені в різні кольори. У звичайного тамарина хутро і
мордочка чорного кольору, у чубатого на голові довгий білий чубок. Живуть в
лісах Панами, Південної Америки. Тримаються невеликими родинними групами.
Здатні видавати всілякі гучні звуки. Виражають емоції мімікою і жестами. Всеїдні.
Статевозрілість настає в 15 місяців. Вагітність триває близько 5 місяців. У
неволі живуть до 15 років.
Сакі (Pithecia)
— мавпи з підродини Pitheciinae, сімейства широконосих (Рlatyrrhini).
Довгий, але не чіпкий хвіст, повністю покритий волоссям. Довга шерсть утворює
на голові шапку волосся, а на щоках і підборідді більш менш довгу бороду.
Тригранні сильні ікла; нижні різці загострені на кінці і майже горизонтально
нахилені вперед. Живуть в сухих лісах Південної Америки.
Тапіри (Tapirus)
— великі травоїдні тварини із ряду непарнокопитних, трохи нагадують формою
свиню, але мають короткий, пристосований для хапання хобот. Розміри тапірів
відрізняються залежно від виду, але як правило, довжина тапіра близько двох
метрів, висота в загривку близько метра, вага від 150 до 300 кг. Тривалість
життя на волі складає близько 30 років, дитинча народжується завжди одне,
вагітність триває близько 13 місяців. Новонароджені тапіри мають захисне
забарвлення, яке являє собою плями і смуги, і хоча це забарвлення здається
однаковим, все ж в різних видів є деякі відмінності.
Міксини (Myxini),
підклас хребетних класу круглоротих. Довжина тіла 45-70 см. Непарна ніздря
розташована на кінці голови і сполучається з глоткою. Рот і ніздря обрамовані
6-8 м'ясистими вусиками. Зябрових мішків 5-15 пар; в одних міксин кожен мішок
сполучається з глоткою і зовнішнім середовищем, в інших - вони відкриваються з
кожного боку загальним отвором. Зябровий скелет складається з невеликого числа
хрящових пластинок. Кровоносна система незамкнута, є основне серце і 3
додаткових. Очі затягнуті шкірою; світлочутливі клітки розташовуються також
довкола клоаки.
Зірконіс (Condylura
cristata) — комахоїдний ссавець сімейства кротових. Відокремлений від інших
кротових в особливу підродину (Condylurinae). Зовні зірконіс
відрізняється від решти представників сімейства і від інших дрібних звірів лише
йому властивою будовою рильця у вигляді розетки або зірки з 22 м'яких м'ясистих
рухливих голих променів. Розмірами, лопатоподібними передніми кінцівками, густим
оксамитовим хутром (чорним або темно-коричневим) схожий на європейського крота.
Хвіст відносно довгий (близько 8 см), вкритий лусочками і рідким волоссям.
Взимку і весною буває потовщення хвоста до діаметру олівця. Вушних раковин
немає. Очі невеликі, але не приховані під шкірою. Зубів — 44, вони дрібні; ікла
і передкорінні не примикають один до одного (розділені проміжками).
Зустрічається лише в Південно-східній Канаді і на північному сході США.
Носач (Nasalis
larvatus) — вид приматів з підродини тонкотілих мавп. Поширений виключно на
острові Борнео, де населяє прибережні регіони і долини. При першому ж погляді
на носача одразу впадає в очі його великий, схожий на огірок, ніс. Проте така
окраса є лише у самців. Шерсть носачів на верхній стороні жовтувато-коричнева,
на нижній стороні вона забарвлена в білий колір. Руки, ноги і хвіст сірого
кольору, а безволосі частини тіла червоні. Розмір носачів досягає від 66 до 75
см, хвіст приблизно настільки ж довгий, як і тулуб. Вага самців від 16 до 22 кг
- удвічі більша, ніж вага самок.
Рожевий
броненосець (Chlamyphorus truncatus). Броненосці - єдині сучасні ссавці, чиє
тіло зверху вкрите панцирем, утвореним шкіряними окостенінням. Броненосці
населяють степи, пустелі, савани і узлісся Центральної і Південної Америки.
Броненосці ведуть нічний спосіб життя, вдень ховаючись в норах. Більшість
броненосців годуються комахами, включаючи мурашок і термітів, їх личинками і
іншими безхребетними; можуть також поїдати падло, дрібних хребетних і, зрідка,
частини рослин. Рожевий броненосець - найменший вид броненосців.
Аксолотль (Ambystoma
mexicanum) — мексиканська саламандра, яка відома тим, що завдяки явищу
неотенії не втрачає зябра на протязі всього життя, тобто так і залишається в
стадії личинки. При чому ця личинка досягає статевозрілості і стає здібною до
розмноження навіть не перетворившись на дорослу форму, не зазнавши метаморфоза.
Іноді, в порівняно рідкісних випадках, аксолотлі все ж таки досягають дорослого
стану і втрачають зябра. Це трапляється при висиханні ставків, у яких вони
живуть. Перетворення може статися протягом декількох тижнів, при цьому зникнуть
зовнішні зябра аксолотля, зміниться забарвлення, форма тіла.
Альпака (Vicugna
pacos) — одомашнений південноамериканський копитний ссавець родини
верблюдових. Розводять альпак у високогірному поясі Південної Америки (Анди).
Ріст цих тварин не перевищує одного метра, важать вони близько 70 кілограмів і
мають м'яке і довге руно (з боків його довжина досягає 15-20 см). Цінується,
перш за все, за свою шерсть (24 натуральних відтінки), яка має всі властивості
овечої, але по вазі набагато легша. З однієї особини зістригається по 5 кг
вовни, стрижуть їх раз на рік. Волокна альпаки більш прямі, ніж вовна вівці, не
скрипучі і відрізняються надзвичайним багатством і шовковистістю з тонким
блиском. Подібні якості не зустрічаються в жодному іншому виді хутра. Вовна
альпаки в три рази міцніша і в сім разів тепліша, ніж вовна вівці. Живучи
високо в горах, де перепад температур вдень і вночі сягає 30 градусів, альпака
має більш тепле хутро, ніж інші види тварин. Волокна містять невеликі завитки,
які надають хутру м'якість і ніжність, а також забезпечують повітряні проміжки,
які служать для теплоізоляції. Крім того, в хутрі альпаки повністю відсутні
ланолін і інші органічні жири. Це означає, що пилові кліщі не живуть в шерсті і
хутро ніяк не викликає алергію пов'язану з пиловими кліщами. Ця унікальна
гіпоалергенна властивість хутра дозволяє використовувати вироби в дитячих
кімнатах і спальнях. А ще, оскільки хутро не має жиру, воно дуже стійке до
забруднення, так що килими, покривала і будь-який інший виріб з хутра альпаки
будуть залишатися чистими довгий час.
Довгоп'яти (Tarsius) - рід приматів
невеликих розмірів. Їх ріст становить від 9 до 16 см. Крім того у них є голий
хвіст довжиною від 13 до 28 см. Вага варіює від 80 до 160 грамів. Їх вирізняють
довгі задні кінцівки, велика голова, здатна повертатися майже на 360°, а також
гарний слух. Пальці надзвичайно довгі, вуха круглі й голі. М'яка шерсть має
коричневий або сіруватий відтінок. Однак найбільш помітною ознакою є великі очі
діаметром до 16 мм. У проекції на людський ріст очі довгоп'ятів відповідають
розміру яблука.
Восьминоги
Дамбо (Grіmpoteuthіs) - рід глибоководних восьминогів з Тасманового моря.
Названий він на честь слоненяти Дамбо, персонажа однойменного мультфільму Уолта
Діснея. Сталось це тому, що цей восьминіг має щось схоже на величезні вуха, які
стирчать по обидві сторони того, що схоже на голову. Насправді це не вуха у
восьминога, а плавці. І ростуть вони не на голові, а на головоподібному органі.
Так що антропоморфічна аналогія в даному випадку недоречна. Тим не менш, все це
виглядає в цілому яскраво, вражаюче, помітно. І виділяє Дамбо з натовпу інших
восьминогів. Можливо, Дамбо був би більш відомим, але йому заважає прославитись
відлюдницький спосіб життя. Адже живе він на екстремальних глибинах, в 3 000 - 4 000 метрів,
до того ж він надзвичайно рідкісний. Люди дізналися про його існування зовсім
недавно і ще не встигли вивчити в достатній мірі. Також слід зауважити, що
побачити цю істоту в глибинах океану не так-то просто: не дивлячись на ім'я
слона, восьминіг Дамбо слонячими розмірами не відрізняється. Розповідають, що
величиною він з половину людської долоні. Відомо тільки, що він зазвичай ширяє
над морським дном у пошуках їжі, що складається з хробаків, молюсків і всіляких
рачків. І пересувається досить оригінально. У нього на тілі є спеціальні
воронки, через які він вистрілює воду. Так і пливе. При цьому старанно
допомагає собі "вухами", махаючи ними, як крилами. До речі, Дамбо
може використовувати "реактивний двигун" і плавники разом або окремо.
Тіло у восьминога желеподібне, форма його нагадує дзвін або розкриту
парасольку. Тому, виявившись поза водою, він більше схожий на медузу з великими
очима, ніж на головоногого молюска.
Плащеносна
ящірка (Chlamydosaurus kіngіі) - ящірка із родини агамових. В своєму роді
є єдиним видом. Батьківщиною плащеносної ящірки є північний захід Австралії та
південь Нової Гвінеї. Там вона живе в сухих лісах і лісостепах. Довжина плащеносної
ящірки становить від 80 до 100 см, самиці значно менші за самців. Забарвлення
від жовто-коричневого до чорно-коричневого. Вирізняється довгим хвостом, що
становить дві третини довжини тіла плащеносної ящірки. Однак найбільш помітна
особливість - велика коміроподібна шкірна складка, яка розташована навколо
голови та прилягає до тіла. Складка містить численні кровоносні судини. При
небезпеці ящірка відкриває пащу і відстовбурчує свій яскраво забарвлений комір,
який підтримується подовженими щелепними кістками. На додаток стає на задні
лапи, видає шиплячі звуки і б'є хвостом по землі. Таким чином їй вдається
здаватися небезпечнішою і більшою, ніж вона є. Для посилення ефекту плащеносна
ящірка стає при можливості на узвишшя.
Ангорський
кролик (Ankara tavşanı) - різновид кроликів, який розводять з
декоративною метою та через їх довгу та м'яку шерсть з якої одержують так звану
ангорську вовну - дуже м'яку на дотик вовняну тканину з характерним ніжним
ворсом. Ангорський кролик є одним з найстаріших видів кроликів, яких розводили
в Туреччині, що й дало назву цим тваринам по імені столиці - Анкари, яка раніше
називалась Ангорою (як і ангорським козам та кішкам). У Європі ці тварини
спершу з'явилися у Франції в середині XVIII століття, де швидко стали досить
популярними, а до початку XIX століття ангорські кролики поширилися практично
по всьому континенту. Найвідоміший білий кролик із червоними або синіми очами,
але є також чорні, коричневі, сині й жовті кролики.
Нарвал (Monodon
monoceros) - ссавець родини дельфінових. Поширений в арктичних водах.
Рідкісний. У самців у верхній щелепі розвивається спрямований вперед бивень,
звідки й інша назва - єдиноріг. Довжина тіла дорослого нарвала 3,5-4,5 м,
немовляти близько 1,5 м. Маса самців досягає 1,5 т, з них приблизно третину
ваги становить жир; самиці важать близько 900 кг. Голова кругла, з нависаючим
лобовим бугром; спинного плавця немає. Рот маленький, розташований знизу.
Верхніх зубів лише два, з них лівий розвивається в самців у бивень довжиною до
2-3 м і вагою до 10 кг, закручений лівосторонньою спіраллю. Правий бивень у
самців й обидва бивні в самиць сховані в яснах і розвиваються рідко, приблизно
в одному випадку з 500. Відламані бивні не відростають, однак зубний канал
такого бивня закривається кістковою пломбою. Бивні нарвалів характеризуються
високою міцністю й гнучкістю; їхні кінці можуть згинатись на 31 см у будь-якому
напрямку, не ламаючись. Призначення бивня нарвалів дотепер точно невідоме, але,
вочевидь, він не використовується як зброя чи для пробивання кірки льоду.
Вважають, що він необхідний при шлюбних іграх для приваблення самиць. Існує
також версія, що бивні необхідні самцям під час шлюбних турнірів, - було
помічено, що нарвали іноді труться бивнями. Однак в 2005 р. було висунуте
припущення, що бивень нарвала є чутливим органом. Під електронним мікроскопом
було виявлено, що бивень пронизаний мільйонами крихітних трубок, що містять
нервові закінчення. Ймовірно, бивень дозволяє нарвалу відчувати зміну тиску,
температури й відносної концентрації завислих у воді речовин. Схрещуючи бивні,
нарвали, очевидно, очищають їх від наростів.
Карликова
ігрунка (Cebuella pygmaea) - вид приматів з родини ігрункових. Є одним з
найменших представників усього ряду приматів. Карликові ігрунки змагаються з
карликовими мишачими лемурами за звання найменшого примата світу. Їх величина
становить лише від 11 до 15 см, не зважаючи на хвіст, який має довжину від 17
до 22 см. Вага карликових ігрунок - від 100 до 150 г. Шерсть густа й довга,
забарвлена на верхній стороні в золотаво-бурий колір. Нижня сторона біла або
жовтогаряча. Довгі пучки волосся на голові й грудях створюють щось схоже на
гриву. Карликові ігрунки живуть у басейні Амазонки, у південній Колумбії,
Еквадорі, Перу й на півночі Болівії.
Малопандові (Aіlurіdae).
Включає один рід, один існуючий вид - червона панда (Aіlurus fulgens) і його
вимерлих родичів. Єдиний представник несе ознаки відразу ряду родин (єнотових,
куницеподібних, ведмежих), по ряду параметрів схожий на собачих (лисиці).
Найбільш ймовірно, що цей вид є прямим і практично незмінним варіантом
первинної недиференційованої форми - предка ряду морфологічних груп
(куницеподібних і собачих). Вивчення цих тварин у природному середовищі
перебування могло б принести більшу користь сучасній науці, дозволивши уточнити
механізм еко-еволюційного поділу (на прикладі єнотових і ведмежих). На жаль,
вони фактично перебувають на грані вимирання, головним чином, через скорочення природного
ареалу й винищування людиною.
Китоголов або королівська чапля (Balaenіceps
rex) - птах із ряду лелекоподібних, єдиний представник родини китоголових.
Дуже великий птах, його висота в середньому становить 1,2 м, розмах крил 2,3 м,
а вага 4-7 кг. Живе в тропічних болотах Східної Африки, де водяться дводишні
риби протоптери - його головний корм. Схожий на дерев'яний черевик дзьоб робить
китоголова майстром рибальства. На жаль, той самий дзьоб заважає птахові
добувати будь-яку іншу їжу, і, якщо зі звичними кормами стає туго, йому грозить
голодна смерть. Зустрічається у республіках Центральної Африки від Південного
Судану до Західної Ефіопії - Заїр, Уганда, Кенія, Танзанія і Замбія.
Китоголовів бачили також у Ботсвані. Ареал китоголова досить великий, однак
окремі популяції дуже малі й розрізнені. Китоголов добре пристосований до життя
на болотах, тому що його довгі ноги із широко розставленими пальцями дозволяють
йому легко пересуватися по топкому ґрунті. Китоголов може годинами нерухомо
стояти на мілководді. Птах найбільш активний на світанку, однак нерідко він
полює й удень.
Йєті краб (Kiwa
hirsuta) - хоча розміри цієї істоти не перевищують 15 сантиметрів і живе
він не в горах і не в лісі, а на глибокому дні океану, його охрестили саме так
(йєті, як відомо - снігова людина). Ця назва дісталася крабу через зовсім
унікальний, не властивий його побратимам волосяний покрив. Всі його кінцівки
вкриті щетинками, а передні - дуже довгі клешні, просто потопають у густому
гарному "хутрі", що й робить його іграшково привабливим. Виявили
"йєті" в 1500 кілометрах від острова Пасхи на величезній глибині в
2300 метрів. Найбільше вчених здивувала шовковиста волохатість краба. Панцир й
"хутро" у нього приємного пастельно-жовтого кольору. Природа нічого
не дає просто так, волосяний покрив для чогось потрібний, але для чого саме,
біологи поки розгадати не можуть. Вони взагалі вперше зустрічаються з таким
різновидом ракоподібних. І оскільки він на жодного з раніше відомих крабів не
схожий, то й вирішено було зробити його першим представником нового виду - Kіwaіda
(від імені богині Ківи, покровительки ракоподібних у полінезійській
міфології). А саме глибинне диво відповідно назвати Kіwa hіrsuta.
"Hіrsutа" означає "пухнастий", "волохатий".
Ківа-йєті живе на великих глибинах і "пасеться" білля донних виходів
гідротермальних джерел, що містять, як правило, різні отрути. У волосяному
покриві його клешнів біологи виявили особливий вид бактерій і припустили, що
бактерії ці потрібні крабові для знешкодження отруйних речовин, оскільки такий
симбіоз характерний для тієї своєрідної фауни, що здатна виживати в
екстремальних умовах гарячих джерел. Судячи зі звичок, "йєті" істота
м'ясоїдна - вченим вдалося підглянути, як він боровся із двома іншими крабами
за шматочок креветки. Як і більшість мешканців глибин, йєті-краб сліпий. В
абсолютній темряві, що панує на дні океану, на більш ніж двокілометровій
глибині, зір йому начебто й ні до чого. Потрібну інформацію волохатий ківа-йєті
отримує за допомогою довгих вусів і не виключено - волосків на клішнях.
Біологам ще потрібно буде вивчити нового гостя із глибоководного світу.
